24 СЕРПНЯ
22:15 на 1+1
«Золоті ворота» — головна брама стародавнього Києва, пам'ятка оборонної архітектури Київської Русі, одна із найдавніших датованих споруд Східної Європи. Свою назву одержали за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді). Про будівництво Золотих воріт згадується в літописі під 1037 роком: «Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він… потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої Богородиці». Таким чином, через ці ворота до міста мали приходити «благі вісті».

Найбільш вірогідна дата спорудження воріт 1017 —1024 рр. Захист «міста Ярослава» полягав і у використанні наявних природних перешкод — схили гір, яри, болота. Золоті ворота були споруджені у місці, де незначний перепад висот потребував додаткових укріплень — неподалік було поле, що робило цю територію більш вразливою для ворогів. Цей в'їзд до міста був парадним, а отже й найбільш важливим — через ці ворота прибували до міста посли інших держав, тому тут були подвійні оборонні рови, а над валами височіла бойова башта із проїздом та надбрамною церквою.

У 1584 році Мартин Груневег, описуючи Золоті ворота, зазначив, що «…Зверху над нею збудована каплиця — за звичаєм русинів…».Надбрамна церква мала служити «небесному захисту міста», але була й звичайним храмом — тут мали молитися прибулі.

Мурування воріт є схожим до Софійського собору — під час будівництва було використано змішану техніку («opus mixtum»), коли чергуються різні за розміром природні камені з рядами цегли (плінфи).

Від Золотих воріт дорога йшла приблизно у межах сучасної вулиці Володимирської, адже прямувала до «мiста Володимира». Шлях проходив мiж церквами Iрини та Георгiя, повз Софiю до брами «мiста Володимира» (сучасна Софійська площа).

Система укріплень тогочасного Києва мала троє воріт — Золоті, Лядські та Жидівські (Львівська брама). Кам'яними були тільки Золоті, які для свого часу були неприступними — жодної згадки про вторгнення через них не було зафіксовано, навіть хан Батий не пробував брати місто через них, а зосередив свої сили біля Лядських воріт та фортифікацій Хрещатої долини.

Про Золоті ворота знали й за межами Київської Русі. З ними пов'язана відома польська легенда про меч «Щербець», записана в пізніших польських історичних хроніках. У легенді розповідається про те, що польський король Болеслав при в'їзді до Києва вдарив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста. Від удару меч вищербився. Виникнення легенди свідчить про широку славу київських Золотих воріт. До такого самого символічного жесту погрожував вдатися і половецький хан Севенч у 1151 році під час нападу на Київ разом з Юрієм Долгоруким: «Буду я рубати в Золоті ворота так, як і отець мій». Мотив рубання (кресання) мечем Золотих воріт, що зустрічається в літописах і легендах, не випадковість. У середньовіччі така дія означала не тільки завоювання міста, такий жест був знаком наруги, святотатства, тому що Золоті ворота були сакральним гарантом міста.

Сюжет втрати містом Києвом оборонного символу – Золотих воріт – закладений у легенді про богатиря Михайлика. Легенда дійшла в записах XVIII-XIX ст., але пов'язана зі старокиївським билинним епосом і розповідає про події сивої давнини, коли місто було обложено військом хана Батия. У Києві на той час жив молодий богатир Михайлик. Батий знав, що не взяти йому Києва, поки Михайлик там знаходиться. Вороги почали загрожувати знищенням усіх мешканців, якщо кияни не видадуть їм богатиря. Михайлик запевняв киян, що він захистить місто. Але страх перед ворогами узяв гору, й кияни погодилися видати свого захисника Батиєві. І тоді Михайлик підняв на спис Золоті ворота й виніс їх з Києва. Втративши символ неприступності, кияни зазнали поразки.

Київські Золота ворота завжди уособлювали могутність держави, її велич та непереможність.

Made on
Tilda