24 СЕРПНЯ
22:15 на 1+1
Собор Софія Київська споруджено в період розквіту Київської Русі, яка досягла вершини своєї могутності у часи правління князя Володимира Святославича (978-1015 рр.) та його сина Ярослава Мудрого (1019- 1054 рр.).

У 988 році за князя Володимира Святославича на Русі було запроваджено християнство, що мало велике значення для дальшого розвитку феодальних відносин, зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних і культурних зв'язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами.

Під час побудови першої кам'яної церкви в центрі Києва - Десятинної (989-996 рр.)- князь Володимир Святославич значно збільшив і укріпив територію міста. За часів сина Володимира - Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво. Територію кремля було розширено більш як у 8 разів і обнесено новими оборонними валами. У цей же період збудовано митрополичий храм - собор Софія Київська, який став головною монументальною будовою міста.

Наукові співробітники історико-культурного заповідника «Софія Київська» стверджують, що результати останніх досліджень довели – собор було закладено у 1011 році Володимиром Великим; добудував його Ярослав Мудрий у 1017 році, а у 1018 році собор освятили.

Собор Святої Софії будувався за аналогією із Софійським собором Константинополя, як головна будівля держави. Будівництвом займались візантійські майстри, але він не був копією візантійської Софії. Поява цієї будівлі у руській столиці ознаменувала появу «другого Єрусалима» (саме так називали Київ, а зовсім не Москву). Стіни викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, ряди яких розділені рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Навколо нього – центральної споруди Ярославового міста – стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. Під його склепінням відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, прийоми послів, затвердження політичних угод, біля стін собору збиралося київське віче. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.



Уже в XI столітті сучасники оцінили собор Софія Київська як видатний твір мистецтва. Перший руський митрополит Іларіон - видатний публіцист свого часу - писав про нього: "Церковь дивна и славна всем округниим странам, яко же ина не обрящется во всем полунощи земнем от востока до запада".

Витвором мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти розміщеної в центральній апсиді Собору — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Виконана на внутрішній поверхні куполу Собору, з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах. Фрески, що збереглися в Софійському соборі, датуються ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. На стінах Софії досі залишилися написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами, які називають графіті. На сьогодні виявлено понад 7000 графіті ХІ — початку XVIII ст. Їх кількість свідчить про високий рівень писемності в Русі-Україні. Оскільки більшість графіті писали прості, хоч і письменні, жителі давнього Києва, то нині вони є одним з найвірогідніших джерел давньоруської мови, тобто мови, якою розмовляли мешканці Київської Русі, на відміну від принесеної книжної церковнослов'янської мови. Аналіз давніх написів засвідчує, що їм притаманні багато рис сучасної української мови

В некрополі собору знаходяться саркофаги видатних державних мужів: Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Всеволода Ярославовича та інших.



За свою багатовікову історію собор Софія Київська пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови. В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софіївський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, собор Cвятої Cофії втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.

У З0-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила заснував при храмі чоловічий монастир. Софіївський собор було частково відремонтовано. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. У 1690-1707 роках дзвіницю Софійського Собору побудував на свої гроші гетьман Мазепа. 13-тонний дзвін «Мазепа», також відлитий за рахунок гетьмана, досі зберігається в 76-метровій дзвіниці.



Made on
Tilda